Сірники - не іграшка
Іванко був слухняним хлопчиком, не пустував. Мама дозволила йому погратись на майданчику самому. І раптом він побачив, що в траві блищить маленький золотаво-зелений жучок. І очі відсвічують вогниками...- Ой хлопчику, візьми мене, у мене поранене крильце, я не можу літати. Іванко узяв жучка, той дуже тремтів. Жічок дуже змерз, адже уранці холодно. Його сестрички й братики восени заховались у сухе листя, залізли в щілини дерев і там заснули на всю зиму. А жук зимував на самоті. Він попросив хлопчика віднести його до лісу.
Іванко побачив на галявині хатинку. Зазирнувши в хатинку Іван помітив котика, яка лагідно муркотіла, згорнувшись у клубочок і солодко спала. А в будинку було сиро, холодно, на печі лежали сірники. Іванко, знав, що сірниками гратись не можна, але він вирішив, що одного сірника запалити можна, адже це для жучка. Назбиравщи сухих гілок, хлопчик підпалив купу і вона спалахнула. Ураз язики полум'я, звиваючись, підстрибнули і побігли вгору по занавісках, по меблях. І кімната наповнилась димом. Стало важко дихати. Прокинулась кішка і голосно занявчала.
Немає коментарів:
Дописати коментар